Учитель географії, Кривко Сергій Іванович, в 1967 році детально опитав тутешніх старожилів, і всі вони підтвердили одну й ту ж дату заснування Козаровицької школи - 1880 рік.
Школа була розташована на території старого села (нині це дно Київського водосховища) у звичайному селянському будинку, де одна кімната відводилася для навчання дітей, а в другій половині жив учитель. Школа мала статус церковнопарафіяльної, а в ній на перших порах вчилося 20 – 30 дітей. Один учитель учив одразу всіх учнів 1 – 2 – 3 –х класів.
Парт не було, учні сиділи на лавках за тесаними саморобними столами. Підручниками, що були написані російською мовою, учні забезпечувалися повністю. Учитель привозив книжки із Києва, діти могли брати їх додому і залишати потім собі. Зошити ж могли купити не всі, а тому в класі письмові роботи виконувалися на грифельній дошці крейдою.
Основними предмети, що вивчалися на той час, були такі: закон Божий і молитва, читання, арифметика, каліграфія (письмо), співи (церковні і світські). Усі предмети вів учитель, а закон Божий викладав піп.
У 1910 році було збудовано нову цегляну школу на три класні кімнати .
З 1914–го по 1917–й у школі працювало подружжя вчителів Могиляків. У цей період у школі навчалося 40 дітей, в основному заможних селян.
Якщо діти не виучували уроки чи були неуважними, то учитель, надто ж - піп застосовували різні способи покарання, аж до фізичних включно, - били різками, дубовою лінійкою по долонях, ставили на коліна в куток з книжкою. Оцінка знань проводилася за п’ятибальною системою.
З жовтня 1917р. по 1930р. у Козаровичах діяла одна школа – початкова, діти учились 4 роки. Навчання у селі було охоплено лише 80 – 100 дітей. Тут продовжувало вчителювати подружжя Могиляків.
У 1931 році відкрився 5-й клас семирічної школи, педагогічний колектив якої складався уже з 13 вчителів. Перший випуск семирічки відбувся у 1934-му. В 1938 році було збудовано нове двоповерхове приміщення середньої школи. Її відкриттю раділи всі - діти, вчителі, батьки.
А тут 22 червня 1941 року …
Кінець жовтня 1943 року. Червона Армія на підступах до Києва. Горить село Козаровичі…
Більша частина житлових будинків була спалена, не минула біда і приміщення школи. Школу відбудували своїми силами всім селом. Оскільки у двоповерховому приміщенні вирішено було розмістити школу – інтернат для розумово відсталих дітей з навколишніх сіл, то козаровичанам нічого іншого не залишалося, як відремонтувати для своїх дітей стару школу збудовану ще до революції. До неї добудували дві кімнати для вчителів. І все одно площі не вистачало. Отож кілька класів перенесли в дерев’яний будинок, розташований поруч.
Заняття в школі, таким чином, відновилися лише на початку 1944 року. Не було ні ручок, ні олівців, ні зошитів, ні підручників. Учням доводилося писати на полях старих газет і книжок. А сік бузини та сажа стали замінниками чорнила.
До 1958 року в селі функціонувала семирічна школа, де 280–300 дітей учили 17 педагогів… Затим згідно з постановою ЦК запровадили обов’язкову восьмирічну освіту. Школа почала краще забезпечуватися навчальним приладдям. Навчально – виховний процес здійснювався за новими програмами.
Кількість учнів постійно збільшувалася. При школі діяли лекторії, батьківський університет, де читались лекції на педагогічні, наукові і політичні теми. Навколо могили воїнам, що загинули, визволяючи Козаровичі, учні розбили квітники, за якими постійно доглядали.
З 1961 року в селі почала діяти середня школа – десятирічка. Кількість учнів зросла до 365, а педагогічний колектив – до 28 осіб. Рекордним щодо кількості учнів став 1964 рік, коли тут навчалося 500 дітей. У цьому ж році звільнилося приміщення школи – інтернату чи, як її ще називали,- допоміжної. У ній навчалися діти сироти з усієї Київщини. Це приміщення віддали під середню школу.
У 1970–ті роки до школи прийшли: хімік, фізик, викладачка англійської мови Адаменко Валентина Сергіївна, яка навчає школярів по сьогоднішній день, та інші вчителі.
У школі організували кролеферму, за якою доглядали старшокласники. На літні канікули кролів роздавали учням, які потім на початку навчального року, повертали їх до школи уже з поповненням. А ще за кожним класом була закріплена земельна ділянка.
У 1972 році в Козаровичах відбувся останній випуск десятого класу. Оскільки на дев’ятий клас достатньої кількості не набиралося, відтепер школа знову скотилася до статусу восьмирічки. Причина проста – демографічна ситуація: давався взнаки процес переселення села. Народжуваність дітей скоротилася.
Школу на новому місці будували всім селом. А тому її відкриття 1 вересня 1974 року стало радісною подією для всіх мешканців. Школярам подобалося все – і їдальня, і бібліотека, і майстерня. Але особливо – спортивний зал, адже у попередньому приміщенні його не було і заняття спортом цілий рік відбувалися на подвір’ї.
У 1974–1975 роках у Козаровицькій неповній середній школі навчалося 250 учнів, педагогічний колектив з 21 учителя. Наполегливе навчання доповнювалося цікавими формами позакласної роботи.
У 1995 році школа знову стала середньою.
У 2022 році в звязку з реорганізацією закладів освіти Козаровицька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів має назву та статут - Козаровицька гімназія.
Ті слова, що ніколи
Їм нема забуття:
Мати. Вересень. Школа.
Ручка. Зошит. Життя.